Вступна лекція Германа ван Ромпея, почесного доктора НаУКМА, голови Європейської ради (2010—2014); 28-го прем’єр-міністра Бельгії, в рамках Сертифікатної програми з Європейських студій. Програму з європейських студій запроваджено спільно Центром європейських гуманітарних досліджень НаУКМА і кафедрою політології НаУКМА у співпраці з Лувенським Університетом в Бельгії.
Багато змінилося відтоді, як я дистанційно звертався до вас 13 червня. Але честь стати почесним професором цього видатного університету в такий історичний момент не стала менше значити для мене. Я досі вдячний вам за це. Сподіваюсь, настане той день, коли я зможу сказати вам це особисто.
Після того 13 червня ми бачили народження нової надії на землі, на полі бою. Водночас, Україна стала кандидатом на членство у Євросоюзі. Утім, трагедія війни досі актуальна. Багато людей щодня втрачають життя. На жаль, війна далека від завершення, але я спробую підбити деякі підсумки шести місяців, які спливли від тої рокової днини 24 лютого 2022. Мій огляд визначається тією перспективою, яка мені найбільш зрозуміла – контекстом Західної Європи.
Ставкою в цій війні є, безсумнівно, право українського народу на самовизначення в рамках кордонів до 2014 року. Але нам стає дедалі більш ясно, що насправді ставки іще вище.
Ця війна стала справжнім «зіткненням цінностей». Нам абсолютно не по дорозі із російським державним керуванням. Вони не знають свободи, плюралізму, безстороннього правосуддя, діалогу. Наша цивілізація – набір цінностей, на якому будується наше суспільство, – має протилежний вектор.
У сучасній Росії не існує етичних кордонів. Мета виправдовує засоби. Брехня, шахрайство, корупція, вбивство опонентів, ігнорування угод і домовленостей тощо вважаються нормою. Війни в Чечні та в Сирії довели, що закони гуманності для Росії – лише папірець. Ми бачимо це і сьогодні у вашій країні, так близько до нас. Правду кажучи, ми мали б бути менш наївними. Путінський режим зійшов з нормальної колії уже давно, і це давалося взнаки задовго до 2022.
І він не думає зупинятись. Незважаючи на відкриття транспортного коридору для зернових та інших продуктів сільського господарства, ризик голоду у багатьох країнах не зник. Росія не вагається використовувати продовольство як зброю у своїй війні. Вони й далі діють у традиціях Голодомору. Лише міжнародний тиск змусив їх відкрити можливості для експорту.
Але не можна забувати головного: якби не війна, проблема з продовольством не виникла би.
Правда має свої права. Запорізька АЕС перетворилася на ще одне поле бою, поруч із іншими. Тут також міжнародні інституції мають мобілізуватися, щоб не допустити найгіршого. На початку війни застосування ядерної зброї не виключалося. Адже людське життя для них не має жодної цінності – навіть життя власних солдатів. Гуманізм, для якого «людина – міра всіх речей», ідеал, що становить осердя європейської цивілізації, цілком чужий нинішній Росії. Європейські країни також не завжди були вірними цьому ідеалу в своїй історії, але ми засвоїли уроки Другої Світової війни. Сьогодні Євросоюз має інші цінності й пріоритети, ніж були в європейських національних держав до 1945. Я особисто терпіти не можу поляризацію і чорно-білі зображення, але сьогодні обов’язок інтелектуала – розмовляти в таких категоріях. Сподіваюсь, що настане той день, коли в Росії відбудуться зміни, і в нас знову буде щось спільне. Я читав, що президент путін пише про занепад Заходу, але що може бути більшим занепадом, ніж війна? Я чув, що він каже про Росію як хранительку «консервативних» цінностей, але це явно означає, що дискримінація людей дозволена, і меншини не мають прав. Ми обираємо відкриті суспільства, а не закриті.
Це протистояння автоматично означає, що сама Україна належить до «Союзу цінностей», над яким ми працюємо до сьогодні. Євросоюз – не лише валютний ринок, а й проект миру, демократії, процвітання і добробуту для всіх.
Це не збіг, що протистояння з Росією у 2013 розпочалося через питання щодо Угоди про асоціацію з ЄС, а не через членство у НАТО. Протестувальники київського Майдану боролися під прапором Європи. Росія не бажала і не бажає, щоб ваша країна належала до цієї спільноти з 450 мільйонів людей, такої несхожої на те, чим вона сама є сьогодні. Вкупі з Україною і ще двома країнами Східного Партнерства, нас півмільярда людей, що втричі перевищує населення Росії, а в економічному плані – у багато разів більше. ВВП Росії дорівнює ВВП Бенілюксу, з його населенням 30 мільйонів.
Статус кандидату на початку цього шляху накладає на Україну та її народ велику відповідальність, особливо після війни. Це буде шляхом перетворення країни та її економіки, що вже розпочалося після урочистого підписання Угоди про Асоціацію між ЄС та Україною у 2014. Ця церемонія у Раді Європи у присутності президентів чи прем’єрів 28 країн Європи була кульмінацією моєї кар’єри в Євросоюзі і, що значно важливіше, початком незворотного процесу у вашій державі. Шляху назад немає. Своїми діями в 2013 Росія досягнула протилежного тому, що вона прагнула зробити. І це не остання їх поразка. Я чомусь не чую сьогодні голоси тих, хто застерігав у 2014, що не слід «провокувати» Росію. Якщо сьогодні я стою перед вами як почесний професор у цьому великому університеті, то це тому, що вісім років тому ми не піддалися на ті маніпуляції. Ми усвідомлювали, що Угода про Асоціацію має геополітичне значення.
Після 24 лютого Євросоюз і Захід зреагували швидко і рішуче. Чимало табу було відкинуто. Низку помилок минулого було швидко виправлено. Путінський режим цього не очікував. Наслідки економічних і фінансових санкцій стануть ще більш наочними у найближчі місяці та роки. Про це чітко свідчать останні дослідження в РФ. У відповідь Росія офіційно припиняє постачання газу деяким країнам, а на практиці – майже всьому Євросоюзу. Але тим самим вона своїми руками скасовує нашу залежність від їхнього газу ще швидше, ніж планувалося! Це ускладнює повсякденне життя багатьох європейців, особливо цієї зими. Ціни на газ та електроенергію в рази дорожчі, ніж вони були шість місяців тому, і запаси можуть закінчитися. Уряди та Союз загалом вживають численних заходів для захисту своїх громадян, особливо найслабших. Дається взнаки певний шок, але він неоднаково впливає на людей і країни. Усе це пов’язано з високими соціальними, економічними та бюджетними витратами.
Таким чином, Євросоюз також відчуває війну – хоча й лише в економічній царині. Але навряд чи хтось із відповідальних політичних лідерів думає про послаблення чи скасування наших санкцій проти Росії. Хоча громадяни ЄС не зазнають того шторму, який спіткав Україну, все ж у певному сенсі ми в одному човні.
Однак європейці витриваліші, ніж багато хто думає. Останні 14 років були для ЄС певною перманентною кризою. Після банківської кризи 2008 року прийшла криза єврозони, тероризм, кліматичні катастрофи, величезний наплив біженців з Близького Сходу, пандемія, висока інфляція та дефіцит енергії. Кожен раз ми долали ці проблеми. Більше того, з кожної із цих криз ЄС виходив сильнішим. Так і зараз. У будь-якому випадку залежність від російських енергоносіїв припиниться набагато раніше, ніж передбачалося і очікувалося. Додам, що Росія виявилася набагато ненадійнішим торговим партнером, ніж Радянський Союз. Прихильники багатостороннього порядку, такі як Китай, мають це добре усвідомлювати. Без поваги до принципів міжнародного права багатосторонність не має сенсу. Угоди, кордони і договори – не клаптики паперу! Я повторюю це. Насправді для Росії влада завжди має пріоритет над етикою і правом. Деякі називають це «реальною політикою». Але ця «реальна політика» не завадила Радянському Союзу зникнути.
Історія не завжди на боці макіавеллізму. Це втіха і надія. Тим часом цей цинізм породжує багато людського горя.
Євросоюз також не хоче впадати в залежність від Китаю. Китай є нашим найбільшим торговим партнером у сфері товарів, але не у сфері товарів і послуг загалом. Ось чому зараз у Євросоюзі існує консенсус, що ми повинні стати більш «стратегічно автономними», більш суверенними. У царинах, що мають вирішальне значення для майбутнього Європи, ми не можемо повністю залежати від інших, особливо від країн на кшталт Китаю, який сьогодні є «другом нашого ворога». Ось чому Євросоюз хоче бути більш незалежним у плані телекомунікацій, акумуляторів, рідкоземельних елементів, ліків та медичного обладнання тощо. Ось чому ми також запобігаємо поглинанню наших власних стратегічних компаній та інфраструктури. Звичайно, торгівля з нерівноправними країнами залишається необхідною, але не настільки, щоб наражати нас на шантаж. Сам Євросоюз був побудований на ідеї, що кожна країна діє на основі соціальних та економічних інтересів своїх громадян.
Багато кому здавалося, що інші впливові держави світу діють так само раціонально. Ми помилялися в цьому. Для деяких диктатур важливі не люди, а влада. Вони обманюють власний народ, змушуючи його згадувати так зване славне минуле, яке в дійсності було тяжким для простих людей. Це не зробило Європейський Союз цинічним у тому сенсі, що ми теж повинні діяти, як вони. Війна стала тривожним дзвінком.
Наш світ перегорнувся 24 лютого. Енергетична криза нагадала західним європейцям, наскільки крихкою є наша доля. Підтвердженням тому стала і пандемія. За кілька днів ми можемо опинитися в іншому світі. Ми всі мріємо про нормальне життя, де важливі дрібниці. Мрії всіх нормальних людей у всьому світі, до речі, однакові. Як хтось може бачити смисл власного життя в приниженні, образах, тортурах чи вбивствах інших? Як тоді можна назвати ці дії та цю систему «культурно вищою»? Вона патологічна.
Напевно, ваша історія розділиться на час до війни і після неї. Навряд чи це такою ж мірою відчувають західні європейці, але й наш світ більше не буде таким самим.
Війна різко покращила відносини Євросоюзу із США після багатьох років ускладненої комунікації з попереднім президентом. Захід знову існує. НАТО вітає нових членів. G7 знову є актуальною на глобальному рівні політичною силою. Я був у Японії в липні, і мені було приємно почути від знайомих прем’єр-міністра і міністра закордонних справ, наскільки рішуче вони підтримують санкції; адже російська загроза є наріжною і для них. Прикро, що для зближення була потрібна війна, але головне, що воно все ж відбулося. Звичайно, між нашими країнами залишаються різні делікатні питання, адже кожна з них має унікальне минуле та своєрідну політичну культуру. Але, знову ж таки, сьогодні ці відмінності менш важливі. Значущими є тільки наші спільні рішення. Крім того, у ЄС відбулися зміни влади, тому сьогодні його вплив є ширшим.
ЄС еволюціонував від біполярної моделі по осі Франція – Німеччина до більш багатосторонньої парадигми, ставши спільнотою рівних. Утримувати в рівновазі всі 27 країн є нашим постійним завданням. ЄС – це не унітарна держава чи наддержава, а клуб суверенних і вільних націй. Отже, Євросоюз – це щось дуже специфічне. Україна відкриє це, коли стане повноправним членом нашого Союзу.
Потреба в однодумності та одностайності висловлювань є ще більшим викликом для ЄС у важкі часи дефіциту енергії, які ми переживаємо. Але в попередніх кризах ми досягали успіху, навіть якщо це вимагало часу. Значення має тільки результат. Історія не пам’ятає шляху до результату. За обговореннями між державами-членами можна стежити онлайн. В авторитарних режимах дискусії та напруга тримаються в таємниці, а ті, хто висловлюється, платять своїм життям. Я вже згадував про принципову різницю між демократією та автократією.
Не забуваймо, що Радянський Союз, монумент влади, раптово розвалився частково через внутрішні протиріччя, які майже ніколи не були помітні. Те, що здавалося сильним, насправді було слабким. Історія часто повторюється, хоча й інакшим чином.
Я також хотів би додати, що ЄС ніяк не може розділитися через одну країну, економіка яка становить менше 2% європейської економіки. На все завжди потрібно дивитися з відчуттям міри. У найближчі дні та тижні ми також досягнемо консенсусу щодо того, як вийти з цієї серйозної економічної та енергетичної кризи.
Дехто говорить про китайсько-російську вісь. Але західні санкції та війна зроблять Росію своєрідною економічною колонією після того, як їй не вдалося перетворити Україну на політичну колонію.
Битва, яку ви ведете на частині своєї території, має глобальні наслідки в короткостроковій і довгостроковій перспективі. Як я вже казав, 450 мільйонів європейців також щодня відчувають це в особистому житті.
Економічну війну, яку ведемо ми, не можна порівняти з повномасштабною війною і людськими стражданнями. Але ми повинні перемогти на обох фронтах – і ми переможемо. Деякі народи миролюбні – але ми витривалі. Деякі терплять те, що їм нав’язують, – але ми прагнемо взяти свою долю у власні руки і не втрачати контроль над нею. Однак приказка «де хотіння, там і вміння» працює лише тоді, коли це хотіння має засоби для його реалізації. Тому сьогодні такі важливі зброя, гроші та санкції. ЄС зробив багато, але має зробити більше. У кожному разі Євросоюз захоплюються героїзмом української армії, народу та держави.
Значні національні та міжнародні зусилля також знадобляться для відновлення країни після війни. Там, де можна починати вже зараз, це потрібно робити. Але побудова нової України на економічному, соціальному, інституційному та особистісному рівнях – це величезне завдання.
Ми не повинні повторювати помилок минулого і повертатися до «бізнесу як зазвичай». Нам належить пам’ятати про загиблих і вшановувати їх, працюючи над розбудовою суверенної, демократичної та квітучої країни. Як сказав президент Лінкольн у Геттісбурзі під час Громадянської війни в США в листопаді 1863 року: «Ми маємо зробити впевнений вибір, щоб ці мертві не загинули даремно, щоб цей народ Божою милістю отримав нове народження свободи і щоб правління народу, на благо народу, не щезло на землі».
Університети можуть зіграти важливу роль у цьому, навчаючи молодь, а також передаючи їй цінності, необхідні для демократичної та квітучої країни. Майбутнє будується навколо цінностей, ідей і людей.
Звичайно, держава не може зробити це сама. Після закінчення світової війни європейські країни могли розраховувати на допомогу США; сьогодні Україна теж може розраховувати, що її не залишать на самоті. Звичайно, війна і перемога в ній є пріоритетом, але ми повинні також готуватися до мирного часу. Так чинила і моя країна ще до перемоги над нацистами. Мені нема чого вас повчати, але «історія — вчителька життя», як сказав Цицерон у Римі понад дві тисячі років тому. Нова Україна також потребуватиме гарантій безпеки, як їх потребували європейські країни після 1945 року.
Ми живемо в небезпечному світі. Дуже багато країн мають ядерну зброю, від якої Україна відмовилася після 1990 року. Натомість, Росія має ядерну зброю і погрожує застосувати її. Чи є Тайвань наступною мішенню для ностальгічного націоналізму? Деякі кажуть, що ми повернулися до холодної війни. Вони помиляються: у нас зараз справжня війна. Що вражає, так це те, що країни, які хочуть залишатися «нейтральними» щодо війни в Україні, – це ті самі країни, які були позаблоковими і в період до 1990 року. Тому ми повинні докласти більше зусиль, щоб завоювати серця й уми лідерів цих країн, які всі страждають від патової ситуації в сфері енергетики та продовольства. Дивно те, що ці ж країни не бажають визнати відповідальною в цій війні тут сторону, яка її розв’язала. Тож те, що є очевидним для вас і мене, не є очевидним для інших. У цій групі нейтралів є великі демократії. У боротьбі, яку ми з вами ведемо за демократичні та людські цінності, ми маємо менше підтримки у світі, ніж багато хто думає. Та це не применшує нашої рішучості. Навпаки.
Чимало представників західної громадської думки гадки не мають, що з 2014 року по 24 лютого на сході вашої країни було вбито 13 000 людей. Це була непомічена війна. І ця війна не була громадянською, тому що Росія брала активну і фактично безпосередню участь у цьому конфлікті. Країна, яка перебуває у стані війни, не може нормально розвиватися. Ось чому успішне закінчення війни на полі бою є таким важливим. Тоді ваша країна зможе наполегливо працювати над відновленням і, за підтримки ЄС, готуватися до членства в Союзі. Ми маємо право мріяти і сподіватися. На цих двох чеснотах ґрунтується життя кожного з нас. Літо 2023 знову повинно бути чудовим літом.
Саме ця надія має провести нас через важку зиму цього «жахливого року» («annus horribilis»). Загиблих не забудемо. Найкращий спосіб думати про них – це будувати краще, нормальне майбутнє. «Я маю мрію», сказав М.Л. Кінг. Я говорю це тихіше, ніж тоді, але не менш переконано. Ми повинні бути людьми надії і разом працювати над здійсненням наших мрій.