Публікуємо вибрані цитати з публікації професора Вінсента Дюжардена “Європа: політичний проект, заснований на цінностях? “Вінсент Дюжарден — професор сучасної історії Лувенського католицького університету. Його праці зосереджені на історії бельгійських та європейських інституцій. Він також є президентом Інституту європейських досліджень UCL.
1. Європа — це не географічне поняття
Так, Європа в кризі, в серйозній, глибокій кризі. Але перший крок – це звернути увагу на слово «цінність» та поглянути на засади Євросоюзу, повернутися до цих «стовпів», які були джерелом європейського проекту. Зауважимо з самого початку, що Європа не є поняттям, яке можна звести до його географічних меж.
Слово «Європа», яке саме прийшло до нас із грецької античності, у Геродота позначає «цивілізацію». Європа будувалася на перетині кількох спадщин. Француз Поль Валері зазначив: «Ідеться про Європу, де водночас помітні вплив Риму на управління, Греції – на мислення і християнства – на внутрішнє життя». Тому IV ст. виглядає абсолютно вирішальним. Воно стало свідком примирення між античністю та християнством, яке за Міланським едиктом стає релігією толерованою, ба й привілейованою, а згодом державною. Воно поширюватиметься, використовуючи вже наявну структуру римської адміністрації, а також запозичуючи елементи стародавньої культури в галузі мистецтва, релігії чи філософії. Тут уже присутні три спадщини, які назавжди визначать європейський континент, а саме Греція, Рим та християнство.
Міністр закордонних справ Бельгії, соціаліст Поль-Анрі Спаак нагадує про грецьку та християнську спадщину. Звичайно, інші спадщини також залишили тривалий слід у Європі – наприклад, спадок Просвітництва чи Давнього Риму. Саме через Рим прийшла до нас грецька спадщина, і римський період також залишив тривалий слід у царинах управління, римського права та мистецтва, надзвичайно укоріненого в політичному житті. Але що найбільш близько у християнстві Спааку, великому архітектору європейської інтеграції, так це загальна повага до людської особистості.
2. Отці Європи і цінності
Передусім варто зауважити, що цей проект не міг відбутися, якби до влади у в кількох великих країнах не прийшла водночас ціла низка державних діячів, здатних до довгострокових поглядів: Аденауер у Німеччині, Шуман у Франції, Де Гаспері в Італії тощо. Не бажаючи вдаватися до «складної типології» «отців Європи», ми все ж можемо зазначити, що всі вони мали значний міжнародний досвід.
Усі знали війну, і більшість фізично постраждали від неї: бельгійці Пауль ван Зеланд і Поль-Анрі Спаак були депортовані до Німеччини під час Першої світової війни. Роберт Шуман був ув’язнений гестапо, але утік, за його голову пропонували нагороду (100 000 марок). Аденауер був заарештований нацистами у віці 68 років і до кінця життя страждав від безсоння через згадки про катування, які він чув у своїй камері. Альсіде де Гаспері був ув’язнений італійськими фашистами.
Крім того, усі отці Європи були патріотами. «Вони люблять свою країну і показали, що готові її захищати, але для них патріотизм і інтернаціоналізм не є несумісними». Любов до своєї країни «не означає, що вони ставлять її вище інших, вони поважають патріотизм інших народів». Тому їхній патріотизм протистоїть войовничому націоналізму. Усіх, окрім Жана Моне, можна було б назвати «людьми з прикордоння» («hommes de frontières»). А кордони в історії їх країн часто несли загрозу.
Усі батьки Європи переживали «синдром поразки 1940 року, 1943 року у випадку Італії чи 1945 року у випадку Німеччини». Отже, йдеться про континентальну свідомість, що, на відміну британської свідомості того часу, гостро відчувала потребу в змінах у міжнародних відносинах.
Усі вони – або гуманісти і соціалісти (Спаак) або християни (Шуман, Аденауер, Де Гаспері, ван Зеланд, Бейєн тощо). Чимало з отців-засновників справді були християнами і навіть католиками; це змусило декого говорити про «Ватиканську Європу», що, однак, є міфом. Фактом залишається те, що релігійні переконання трьох згаданих нами отців Європи відображені в численних деклараціях, листах чи промовах.
Спаак показує, що поняття «солідарності» насправді відсилає до поняття «братства», яке є більш привабливим, бо виражає погляд на іншого як на брата чи сестру. Обов’язок постає більш особистим, ніж передбачає поняття «солідарності». Про це нагадує нам перша стаття Загальної декларації прав людини 1948 року:
«Усі люди народжуються вільними та рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти по відношенню один до одного в дусі братерства».
3. Цінності і Європейський союз в часи кризи європейської думки
Лауреат Нобелівської премії з економіки американець Джозеф Е. Стігліц, виступаючи у Брюсселі в 2007 році з нагоди 50-річчя Римських договорів, звернув увагу на те, що відрізняє Європу від решти світу, а в чомусь і від американців. Він згадав п’ять досягнень, притаманних Європі: демократію, соціальну справедливість і солідарність, повагу до гідності людської особистості, пошук спільного блага у виконанні державних функцій та спадщину просвітництва, яка заохочує до критичного підходу.
П’ять цінностей, перелічених Стігліцем ми знаходимо і в преамбулі Договору про Європейський Союз. Однак соціальна справедливість і солідарність – це саме те, що опинилося під сумнівом у сучасному ЄС.
Європейський Союз постійно стикається з серйозними і безпосередніми викликами, від кризи біженців і мігрантів до кризи суверенного боргу держав – не забуваючи про перспективу Brexit, українську кризу чи боротьбу з міжнародним тероризмом.
Проте, коли ми говоримо про нинішню кризу європейської думки чи кризу європейської ідеї, ми не повинні ідеалізувати минуле. Європа зросла, незважаючи на кризи чи навіть через кризи.
Як зауважив Жак Делор, великий ринок не спонукає до мрій. Може здаватися, що загрози миру і демократії більше не існує. Політична Європа — це плід післявоєнної утопії, утопії вічного миру, принаймні для Європи. Але ця утопія в очах громадян стала реальністю. Тому важливо знайти нові джерела мотивації людей навколо європейської ідеї. В основі цієї мотивації, безперечно, має бути цінність солідарності.
Більше того, як зазначає Герман ван Ромпей, близькість часто сприяє переважанню однієї ідентичності над іншою. Європейська ідея страждає від напруги між простором і місцевістю, місцем, домом і локацією. У кризовій ситуації європейський громадянин схильний уявляти, що Євросоюз являє собою простір, зарезервований для більшої мобільності найбільш привілейованих прошарків, для розвитку великого внутрішнього ринку або для пересування нелегальних біженців зі сходу на захід чи з півдня на північ Шенгенської зони. Але для громадян цей простір, це місце не є достатньо захищеним, люди не почуваються тут у безпеці. Важливо збалансувати цю напругу між простором і місцем, знаючи, що захист не означає протекціонізм.
Криза єврозони виявила культурну різноманітність Союзу. Це також ще раз продемонструвало, як і все європейське будівництво, що примирити демократію, Європу та національну чутливість дуже складно, особливо коли йдеться про 28 країн. Ми змогли побачити у більш універсальному масштабі, що певні рішення уможливлюються лише солідарністю. Але Європа може стати на міцну колію лише тоді, коли ми зможемо демократичними засобами віднайти точку зустрічі між європейськими та національними інтересами.
Проект нового наративу для Європи, ймовірно, сприятиме вирішенню окреслених нами нагальних проблем. «Єдина в різноманітті» – девіз Євросоюзу. Але для його втілення європейцям спочатку доведеться домовитися щодо спільного набору цінностей. Європейський проект, заснований лише на «інтересах», приречений на провал. Це непросто, тому що більшість цінностей, які сприяли зведенню політичного проекту європейського будівництва, нині стали предметом дискусій. Це, звичайно, буде нелегкий шлях, але це єдиний шлях.