Виступ Олега Хоми на презентації 5-го тому «Європейського словника філософій: український контекст. Лексикон неперекладностей».
Текст звернення Олега Хоми до учасників презентації 5-го тому Словника
Шановні друзі, я дуже радий звернутися до вас, хоча був би безмежно щасливий, якби мав змогу перебувати зараз із вами. Але найкраще – ворог доброго, як то кажуть… Тому, не маючи наміру сьогодні надмірно витрачати ваш час, я хотів би вас привітати з цією подією, з презентацією п’ятого тому Словника. Ця подія насправді (особливо в часи війни) є значущою, бо свідчить про те, що інтелектуальне життя в Україні не те, що не припиняється, а розвивається. Цього тому чекали довго. Те, що він постав, те, що він виник, – це надзвичайно важлива подія, принаймні, в українській філософії. Чи є вона ширшою подією, більш значущою, ніж те, що стосується просто вузької, галузевої, філософської сфери, – побачимо. Є підстави так вважати.
Але давайте зосередимося на деяких аспектах, які ми сьогодні відзначаємо разом із появою цього тому. Передовсім зазначу, що я свого часу мав змогу написати післямову до нього. І один із аспектів, який я там відобразив, це культура. «Культура Словника» – так це можна назвати. Певні способи фахової історико-філософської праці, які були й залишаються рідкісними для України, для українських реалій, тим не менше стали буденністю, звичайним станом справ під час роботи над Словником. Залучення багатьох фахівців, які знають найрізноманітніші мови, класичні й сучасні. Постійне взаємне редагування, обговорення концептуальних проблем, дискусії на спеціально організованих семінарах, взаємопідтримка і готовність проконсультувати один одного в тому, у чому хтось може мати обмежені знання – це звичайні риси того, що називалося «культура Словника», коли йшла роботи над перекладом. На основі цієї культури була створена певна спільнота людей, які мають подібні цінності, – а це безумовно ціннісний момент, і ці цінності нікуди в них не поділись. Тобто, ми маємо зараз п’ятий том – останній прояв Словника як проєкту, але його ціннісний вплив залишається, безперечно. Залишається, я думаю, в переважної більшості тих, хто брав участь у цій роботі. І тут у мене є два міркування, якими я хотів би поділитися.
Перше – це завершення проекту. Наскільки Словник можна вважати завершеним проєктом? Ось перша теза, яку варто обговорити. Перше питання. Безумовно, коли йдеться про переклад конкретної книги, то він рано чи пізно завершується. І в цьому сенсі Словник завершився. А те, що вийшов перший том статей суто українських авторів, свідчить про новий етап. Тобто це вже не той класичний Словник, який був написаний французькою мовою. Це вже дещо інше, нове явище. Я дуже радий, що цей новий етап розпочався. Цей новий етап вже не зводиться суто до Словника, на мій погляд. Оскільки тут йдеться про те, що його культура повинна трансформуватися в культуру дещо ширшого явища, яке би ми могли назвати «дослідженнями неперекладності» (і не помилились би при цьому). Було б добре стати свідками розвитку тематики при збереженні тієї культури дослідницького середовища, про яку я щойно говорив.
Дослідження неперекладності, які, власне, Словником були започатковані, – це те, що може продовжуватися нескінченно, поза межами будь-якого локального проєкту. Я колись говорив, що той осередок, який був пов’язаний зі Словником, цілком міг би стати прообразом середніх розмірів науково-дослідницького інституту. І якби він, звісно, отримав свого часу якісь ресурси, то так би воно й було. І сьогодні б ми мали надзвичайно плідний, надзвичайно ефективний і міжнародно визнаний дослідницький осередок, – ми б не зчулися просто, як його отримали б, – і відпала би ціла низка питань стосовно того, де наше місце у світі, яким чином ми себе позиціонуємо тощо.
Ну, як завжди, нагоди у нас втрачаються: така нагода теж була колись втрачена… Побачимо, коли настане її час, тому що якщо в Україні здійснювати щось продуктивне в царині філософії, враховуючи досвід Словника, без неперекладності ми не обійдемося. Це одна з найсучасніших, на мій погляд, найцікавіших не тільки історико-філософських, але й загалом філософських тем, тому що вона дає нам можливість по-новому подивитися не просто на процес перекладу, – а вже тепер ми бачимо, що багато перекладачів під впливом культури Словника і духу Словника, відзначають в своїх глосаріях не просто те, що вони переклали і чому вони переклали, – а обов’язково відзначають те, що залишилося за межами їхнього перекладу, що залишилося непроясненим в перекладі. І таким чином вони відкривають шлях до нових перекладів, до появи альтернативних версій. І це вже виходить за межі історії філософії, це вже філософування, це вже робота над змістом понять із альтернативних позицій, – робота діалогова, дискусійна і взаємозбагачувальна, тому що ідея неперекладності якраз і говорить, що ви не можете дати ідеальну інтерпретацію: інтерпретації мають додаватися одна до одної. Я зараз, наприклад, бачу це в працях кількох наших перекладачів, особливо тих, які пройшли через проєкт Словника, це очевидно. І ця ідея неперекладності як простору, в якому може поєднатися спільнотворчість, філософське тлумачення понять, яке відображає у відповідних словах глибини сенсу, що не можуть бути виражені в одному слові чи в одній фразі, ця постійна взаємодія, яку обіцяє нам проєкт неперекладності… Якщо ми знехтуємо цією можливістю, враховуючи, що зараз у нас лідерські позиції у світі, ми серед лідерів дослідження цієї проблематики, – ну що ж, зайвий раз засвідчимо, наскільки все сумно…
І другий момент, який би я хотів теж відзначити, стосується найрізноманітніших ініціатив, які виникають зараз у нашій філософії. Наша суто державна, державно-університетська чи державно-академічна сфера, у якій філософія жила, поступово руйнується, і ми бачимо появу нового типу філософських проєктів, організованих на зовсім інших принципах: наприклад, на громадській підтримці. Спільнота «Сентенції», до якої я належу, є таким нового типу громадським об’єднанням, яке має на меті підтримку філософії. І те, що Словник свого часу виник не як неофіційний, а, скажімо, як неформально-ініціативний проект в наших умовах, він виник між інституціями, він виник сам як протоінституція (це мені нагадує гурток Марена Мерсенна, з якого почалась, власне, академічна наука згодом у тій самій Франції)… Так от, Словник вписується в цю парадигму нових проєктів, стартапів, які виникають поза офіційними структурами. Він був у нас новаторським не лише в змістовому, але й в соціальному вимірі.
Це вселяє надію на те, що в нас збережеться не тільки філософування, як таке, але й певний його рівень. Збережеться воно не просто на рівні якихось там просторікувань локальних мудреців, а на рівні високих стандартів академічної культури, які будуть підтримуватись попри кризу офіційної системи цієї академічної культури. Це чудовий шанс, який свідчить про те, що Словник перебуває не просто в академічному тренді, він перебуває ще й у, так би мовити, соціально-академічному тренді. І сьогоднішня презентація, я думаю, має і цей вимір. Я дуже хочу, щоб ми оцінили ці можливості відповідно, щоб ми докладали зусиль для розвитку проєкту Словника, а точніше відгоміну цього проєкту, проєкту неперекладностей, щоб ми публікувалися з цього приводу, щоб ми це досліджували і спробували створювати, намагались створювати якесь середовище, дослідницьке передусім, із залученням молоді, яка би розвивали цю тематику далі. Це перспективно і в змістовному плані, і в соціальному, і в цівілізаційному.
Я дуже радий, що сьогодні відбулася ці подія. Успіхів нам усім у нашій спільній справі!