На відміну від попередніх чотирьох, основу яких склали статті, перекладені з французької (але зі змістовними доповненнями українських авторів), цей том повністю складається з текстів, написаних в Україні. Але тепер переклад піде в зворотному напрямі: вже є попередні плани видання матеріалів цього 5-го тому англійською та німецькою.
Засаднича ідея ЄСФ – це мовнозалежність будь-якого філософського міркування. Саме тому, на думку ініціаторів ЄСФ, кожна мова містить деякі унікальні ресурси формування філософської думки, недоступні в інших мовах і неперекладні іншими мовами (хоча описати їх іншою мовою, звісно, можливо; інше питання, наскільки штучним чи контрінтуїтивним здаватиметься цей опис носіям тієї мови).
Парадоксально, але ця ідея мовнозалежності будь-якого міркування була відома європейським філологам принаймні від часів Вільгельма фон Гумбольлдта (1 третина XIX ст.), а на наших теренах – від середини того ж ХІХ ст. (конкретніше, від публікації у 1862 році розвідки харківського професора Олександра Потебні “Мысль и язык”). Вже відтоді в філології стала хрестоматійною теза, що мова не просто “оформлює” готову думку, а радше формує її, так що отриманий результат – зокрема, будь-яке поняття – є наслідком взаємодії домовних інтуїцій з конкретною мовою та наявною в ній палітрою виразних засобів.
Здавалося б, висновок про наявні в кожній мові унікальні світоглядні ресурси випливає звідси безпосередньо, без жодних додаткових міркувань. Проте до практики перекладів філософських текстів ця ідея, наскільки мені відомо, дісталася лише у 1980-ті роки (і те на рівні поодиноких винятків), а у власне філософії ХХ століття спершу породила ідею виключного статусу “обраних” мов, якими буцімто тільки й можна філософувати (для Гайдеґґера такими були дві – старогрецька та німецька), і лише у 1990-ті роки, нарешті, набула того вигляду, який і маємо в ЄСФ.
Повчальний приклад того, як повільно поширюються знання навіть між дуже близькими дослідницькими царинами.